Сценарії до свята Святого Миколая
Два сценарії до свята Святого Миколая
СЦЕНАРІЙ ПЕРШИЙ
Хата, стіл, лава. Діти допомагають мамі. Мама пече балабушки.
Мама (місить тісто):
– Ану, Катрусю, подай мені лист. Будемо викладати на нього балабушки. Бери, помагай. Бо Св. Миколай усе бачить і чує. Як побачить, що не допомагаєш, то не буде вам дарунків.
Хлопчик:
– Мамо, мамо, хто він є, Св. Миколай?
Мама:
– Ой, діточки, то довга історія, а я не маю часу розповідати. Підіть просіть розказати тата. Він краще знає.
Дівчинка:
– Повідайте нам, тату.
Хлопчик:
– Повідайте!
Тато:
– Жінко, а ти кликала на вечір кумів та сусідів?
Мама:
– Та а як же! Прийдуть. Казали, що прийдуть. А ти розкажи дітям, що просять.
Діти:
– Повідайте нам, тату!
Тато:
– Слухайте, бешкетники. Ось, сідайте поруч...
То було, діточки, дуже давно. Десь 500 років тому. Жив у однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай.
Це була добра і порядна людина. Він помагав усім людям, які вірували в Ісуса Христа. А найперше він помагав тим людям, яких спіткало горе. І любив він свої дари давати так, щоб його при цьому не бачили. Наприклад, в одної жінки вмер чоловік. І було тій вдові дуже тяжко жити. Бо сама вона тепер утримувала малих дітей та хворих старих батьків. Одного разу прокидається вона, застилає ліжко, а під подушкою знаходить вузлик, набитий грішми. Здивувалась вона дуже. Помолилася Господу Богу, подякувала щиро за те добро, а сама одразу мала на думці, що то робота Св. Миколая. І відтоді тій вдовиці велося дуже добре, бо Св. Миколай допоміг їй від щирого серця. Тож вона і дітей поставила на ноги, і її рідні одужали. І було ще багато подібних випадків. Ото ж пішло з того часу і по сьогодні, що ми святкуємо свято Св. Миколая.
Отож нині, може дасть Бог, і до нас прийде Св. Миколай.
Мама:
– Прийде, чому ж не прийде, наші дітки чемні, слухняні, помічники по господарству.
Заходить дядько.
Дядько:
– Слава Ісусу Христу!
Мама:
– Слава навіки!
Тато:
– О, вже дядько прийшов, а ти, жінко, все ще пораєшся коло печі.
Дядько:
– Така завірюха надворі, то я й думаю собі, піду раніше, поки не смеркло.
Тато і мама:
– Сідайте, грійтеся!
Дядько ( до дітей):
– А ви тут як? Як наука в школі? А ти хлопче, що далі збитки робиш? Іду я ось щойно вашим подвір`ям. Дивлюся, а за коморою щось чорне. Страшне стоїть і гарчить. Аж я злякався, та подумав, що не годиться втікати, не взнавши, що ж воно і до чого. Ще просунувся трохи вперед, а воно як би десь пропало, а голос чути:
– В хаті цій живе хлопчисько,Називається Петро,
До науки він не дуже,
А до шкоди о-го-го!
– За кого б отой голос таке казав, чи не знаєш?
Хлопчик схилив голову, йому соромно...
Мама:
– Кажи де напакостив. Чому мовчиш? Чи не ти ото, часом, у тітки Мотрі вікно розбив? Зізнавайся!
Хлопчик:
– Я,....тільки ж я не хотів. То ж я в кицьку сніжку пустив, а вона... (плаче)
Заходять сусіди, куми. Вітаються та сідають.
Кум:
– А що це воно за веремія в хаті? Ти що плачеш, Петрику? Певно, щось накоїв?
Кума:
– Та він же такий гарний хлопець, чи не міг він щось страшне скоїти? А вже, коли щось і вийшло, то не зі зла, не навмисно, правда?
Хлопчик:
– Так!
Кума:
– Бачите, і він більше не буде. Не будеш?
Хлопчик:
– Ні, не буду!
Тато:
– Сідайте, прошу в нашій хаті. Будемо незабаром св. Миколая стрічати.
Кум:
– То не завадило б і заколядувати. Бо щось дуже тихо в хаті. І Різдво Христове вже близько, а ми не колядували.
Колядують. Стукіт у двері.
Мама:
– Мабуть, Миколай. Піду, двері відчиню.
Чути:
– „А хто, хто Миколая любить?”
Св. Миколай:
– Слава Ісусу Христу!
Усі:
– Навіки слава!
Св. Миколай:
– Ішов я луками й лісами, снігами й заметами і до вашої оселі прийшов. Казали мені добрі люди, що в цій хаті діти гарні і слухняні, добрі. Я хотів їх бачити. А ну, дітки, покажіть, що вмієте, що знаєте. А хто з вас молитву знає?
Дівчинка:
– Отче наш, що єси на небесах!
Нехай святиться ім`я Твоє,
Нехай прийде Царство Твоє,
Нехай буде воля Твоя
Як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний
Дай нам сьогодні
І прости нам провини наші,
Як ми прощаємо
Винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
Але визволи нас від лукавого!
Бо твоє є царство, і сила, і слава навіки.
Амінь.
Хлопчик:
– Боже Великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світла промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас усіх просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зрости.
Св. Миколай обдаровує дітей, примовляючи:
– Учися, дитинко, хай розум не спить,
Дорогу в науку всім треба любить...
Навчайтесь, навчайтесь, поки молоденькі.
До школи щодня поспішайте, любенькі...
На прощання всі дякують Св. Миколаю за ласку, добро. Він благословляє присутніх.
АВТОР: Олена Скляренко
***
СЦЕНАРІЙ ДРУГИЙ
Дійові особи: Святий Миколай, 1 Ангел, 2 Ангел, 3 Ангел, Ангелики, Тарасик, Яринка, дівчинка, Вітер.
На задньому плані сцени вогні великого міста, збоку росте ялинка, вечір.
1 Ангел:
– Ніч розкрила чорні крила,
Землю в темряву сповила.
2 Ангел:
– Сніг засипав всі дороги,
І поля, і перелоги.
3 Ангел:
– Ані сліду не видати,
Ні стежиночки до хати.
1 Ангел:
– Як же Миколай святий
Знайде стежку до дітей?
Вітер (вбігає з мітлою):
– Не турбуйтесь, слуги Божі!
Вітер радо вам поможе.
Гляньте, ось мітлу я маю,
Всі шляхи позамітаю,
Брами всі повідчиняю
Я святому Миколаю.
(Замітає шляхи, ангели присвічують).
2 Ангел:
– О, спасибі, Вітер-брате!
Гарно вмієш замітати.
Може б, ти ще допоміг,
Щоб світити місяць міг?
В темну ніч їзда тривожна,
Заблудити легко можна...
Вітер:
– Добре! Я під небо злину,
Сіру плаху з нього скину.
Вийде місяць з-поза хмар,
Ясний витягне ліхтар,
І усі шляхи осяє
Пресвятому Миколаю!
Замітаючи сніг, виходить за лаштунки, за хвилю сцена стає освітленою.
3 Ангел:
– Гляньте, місяць в небі світить!
1 Ангел:
– Вже чекають чемні діти
На святого Миколая.
2 Ангел:
– Ми йому на зустріч йдем.
3 Ангел:
– В кожну хату заведем.
Ангели виходять, з протилежного боку виходить чортик і хухає на пальці рук, робить зігріваючі рухи.
Чортик:
– Ой, холодна тут зима –
В пеклі ж холоду нема,
Вибиравсь я, наче вліті!
В пеклі – жар, зима – на світі.
Я без шапки, без кожуха,
Відмерзають хвіст і вуха.
От біда! Чи довго чекати,
Поки всунусь десь до хати,
Де живуть погані діти,
Треба ж кості розігріти!
Під звуки музики пританцьовує та співає:
– Ух, ух, ух, ух, ух....
Замерзає в мене дух!
Не поможе тут і плач –
Грійся, чортику, та й скач!
(перестає танцювати)
– Трохи розігрівсь.... Та цить!
Чути здаля сніг скрипить!
Хтось надходить. На хвилинку
Заховаюсь за ялинку.
(Чортик ховається. Виходять з санчатами Яринка та Тарасик)
Яринка:
– Чом, Тарасе, не видати
Ні одного ангеляти,
Ні дзвіночків не чувати!
Може, Миколай Святий
Не прибуде до дітей?
Тарасик:
– Неможливо це, сестричко!
Ще хвилинку невеличку
Терпеливо ми заждім.
Миколай Святий в наш дім
Вірю, скоро завітає,
Він про нас всю правду знає.
Ми ж усі учились пильно,
Не вели себе свавільно,
І чужого научались,
Та й свого не відцурались.
1 Ангел:
(непомітно вийшов з-за лаштунків, слухає розмову дітей, а потім мовить сам до себе)
– Добрі, гарні діти!
Як же ними не радіти?
Чортик:
(вихиляється з-за ялинки)
– Не мої це друзі-діти!
Ні, не маю чим радіти!
Яринка:
– Ми до Господа молились,
Щоб багато дав нам сили,
Щоб багато дав охоти
Перешкоди всі збороти
І колись такими стати,
Як хотіли б тато й мати,
Як хотіла б вся родина
Й наша рідна Україна!
1 Ангел:
– Добрі діти, гарні діти,
України пишні квіти!
Чортик:
– Не мої це друзі, бачу –
З горя мало не заплачу.
Тарасик:
(прислухається)
– Сестро, чуєш?
Яринка:
– Це дзвіночки!
Тарасик:
– Ангеляток голосочки!
Яринка:
– Чуєш, брате?
„Ту-ру-ру!”
Здаля чути дивну гру...
Тарасик:
– Ангелята, видно, грають,
Як Святого проводжають.
Дзвонять дзвіночки, грають труби, співаючи, виходять на сцену ангели. Пісня ангелів (вальс):
– Сяють зорі, пізній час –Спіть, малятка, лю-лі-лі!
В гості ми йдемо до вас,
Чемні діточки малі,
Чи у місті, чи в селі.
Спить у білій льолі гай,
В`ється полем шлях пустий –
Саночками Миколай,
Друг дитячий, пресвятий,
Їде, їде до дітей...
Сцена яскраво освітлюється, поважно виходить Святий Миколай у супроводі двох ангелів, вони тягнуть санчата, повні подарунків.
2 Ангел:
– Просимо, глянь, Дідусю Божий:
Перед містом на дорозі
Ми зустріли цих дітей.
Святий Миколай:
– Мир вам, діти! (благословляє)
Яринка:
– О, святий наш Миколаю!
Не прогнівайся, благаю,
Що Тобі на зустріч ми
Серед ночі і зими
Аж за місто вийшли з хати!
Ми хотіли привітати,
Поклонитися Тобі...
Тарасик:
– Правду мовимо, далебі!
Святий Миколай:
– Добрі діти – вас я знаю!
Правду з ваших сердечок читаю,
З ваших синіх оченят –
Дуже, дуже з того рад!
Тільки ви вночі взимі
Не пускайтеся самі
Віддалік від ваших хат!
Тарасик:
– Ми гадали, слуги Божі,
Що поможемо вам в дорозі,
Шлях у місто вам покажемо,
Хто і де живе, розкажемо.
Святий Миколай:
– Нам якраз туди пора,
Де чекає дітвора,
Щоб їй здійснилась казка.
Тарасик:
– О, то просимо! Будь ласка!
Тут місток, там першій дім,
Парк і зал...
Святий Миколай:
– Хутчіш ходімо!
Знову відізвалися дзвіночки. З-за ялинки висовується чортик і, смикнув Тарасика за рукав, відводить вбік.
Чортик:
– Даремно я сюди загнався,
Замерз, ще й нежиті набрався. (чхає)
Брів снігами без кожуха,
Відморозив ніс і вуха.
Друзів тут моїх нема –
Все пропало.... все дарма!...
Чути завивання вітру, виходить вітер.
Вітер:
– Хто ти будеш?
Чортик:
– Друг я твій!
Перемерз я – розігрій!
Вітер:
– О, чортів я розумію!
Зараз я й тебе зогрію...
(вітер з мітлою женеться за Чортиком, той втікає)
Сцена знов освітлюється, дзвонять дзвіночки, на сцену виходять святий Миколай з ангелами. Яринка та Тарасик показують дорогу.
Яринка:
– Ось ми в залі!
Погляньте – Олі, Галі
Ромки, Славки та Петрусі –
Українські діти всі!
Святий Миколай:
– О, спасибі, друзі браві,
Що дорогу показали!
За цю поміч милі діти,
Буде вас Ісус любити,
А Ісусикова Мати
Все вам буде помагати.
Пригортає Яринку та Тарасика, а потім підступає до краю сцени і благословляє гурт дітей:
– Мир вам, любі! Ласка БожаВаші душі хай осяє!
А громада ваша гожа,
Мов чудова квітка-рожа,
Хай росте і розцвітає
Без пригоди злої, лиха,
Мамі, татові на втіху,
А народові на славу!
Ангели:
– Любі хлопчики й дівчата,
Вас вітають ангелята!
Святий Миколай (до ангелів):
– А скажіть, небесні дітки, -
Ви ж для них найліпші свідки –
Чи ті діти, що у залі,
Ті спереду і там далі,
Більші, менші і маленькі,
Цілий рік були чемненькі?
Ангели (гуртом):
– Так, вони були чемненькі,
Тата слухали і неньки.
Святий Миколай:
– А скажіть, небесні дітки, -
Ви для них найкращі свідки –
Чи молитву рідну знають?
Бога нею прославляють?
Чи шанують рідну мову,
Українське рідне слово?
Ангели:
– Так, і моляться, й читають,
Рідні пісеньки співають
Галі, Стефи, Марки, Олі,
Бо навчаються у рідній школі.
Святий Миколай (до дівчинки у залі):
– А ходи сюди, дитинко,
На коротку на хвилинку,
Розкажи нам, що ви, діти,
Тут навчилися робити?
Дівчинка (виходить):
– Я скажу усе, що знаю,
Пресвятому Миколаю:
Хоч малі ми дитинчата,
Поважаємо маму й тата.
Ми шануємо рідне слово,
Прадідівську рідну мову,
Рідні книжечки читаємо,
Рідні пісеньки співаємо,
І молитвою, що мати
Нас навчила в рідній хаті,
Ми звертаємось до Бога
Про опіку й допомогу.
Святий Миколай:
– Чи молилась ти, дитино,
За добробут в Україні,
За бабусеньку – сирітку,
За дідуня і за тітку,
За ровесників дітей
І за рідних всіх людей?
Дівчинка:
– Ми всі молимось щоднини
За весь нарід України.
2 Ангел:
– Добрі діти, так і треба –
Все те бачили ми з неба.
Святий Миколай:
– Бачу я, ви добрі діти –
Буде з того Бог радіти!
Хай же вам, мов сонце світить,
Захищає, мов покров,
Божа ласка та любов!
Не за плату-нагороду,
А тому, що чесні зроду,
Що шляхетні, не пусті,
Правді служите святій.
(до ангелів):
– Божі слуги, ангелята!
Розвантажуйте санчата,
Розпаковуйте гостинці
Мирославові, Галинці.
Роздавайте всім, як треба,
Подаруночки із неба.
Дівчинка:
– Дякуємо Тобі, Владико,
За утіху цю велику!
Яринка:
– Дякуємо Тобі, Святий,
Від усіх оцих дітей!
Тарасик:
– Обіцяємо добрими бути,
Слів Твоїх не призабути,
Завжди вчитися охоче,
Бо того Ісусик хоче,
І такими виростати,
Як бажають тато, мати
І увесь наш рідний край!
Ангели (хором):
– Всім вам Боже помагай!
Починається роздача подарунків.
"Святий гість" (Р. Завадович) - сценарій до свята „Святого Миколая"
Сценарій з книги: „Гість із неба Святий Миколай”.
В-во Аверс: Львів, 2000
Немає коментарів:
Дописати коментар